Густинський Свято-Троїцький жіночий монастир

Наметений монастир, предковічна обитель, де покоління монахів, богомольців нескінченними молитвами, праведними почуттями, наче шар за шаром, наситили стіни святого місця, а повітря концентрованою енергією благодаті. Це відчуваєш, знаходячись у стінах Свято-Троїцького Густинського монастиря, якому 19 червня 2000 р. минуло 400 років.Крізь сивину століть хочеться поринути у далеке минуле цієї обителі, схожої на тиху пристань, що притулилася у верхній течії річки Удай. Словами не передати ії пишної краси, величі.

400 років тому на острів Густинь завітали ієросхімонах Іоасаф, іноки Єфімій, Геннадій і заснували тут обитель. У 1614 році вони побудували невеличку дерев’яну церкву, якій надали ім’я Пресвятої Троїці. Ієросхімонах Іоасаф став її настоятелем.

Його помічником був ігумен Ісая Копинський. Князь Михайло Вишневецький дав Грамоту на володіння не лише островом, а й орними, сінокісними угіддями, лісами, ставками. Пізніше Ісая став митрополитом Київським (1633-1636).

Суворі випробування випали на долю Густинського монастиря, У 1622 році він постраждав від землетрусу. На кошти князя Железняка побудували церкву Успіння Богородиці. У 1636 році в обителі сталася пожежа, а через два роки її розорили шляхтичі. За допомогою московського царя Михаїла Федоровича, митрополита Київського Петра Могили монастир було відроджено. Та у 1671-му році пожежа знову зруйнувала майже всі будівлі, церкви. І знову з попілу піднявся, став ще гарнішим монастир. Виросли п’яти купольний Свято-Троїцький собор, кам’яні церкви.

Наприкінці XVII століття Густинський монастир вважався найбагатшим в Україні. Його називали другою Лаврою. За Указом імператриці Катерини II у 1793 році його закрили і перетворили в приходську Троїцьку церкву. Та за настійною вимогою полтавського архієпископа Гедеона 15 травня 1844 року монастир поновив свою діяльність. Тут у свій час подвизалися святі Димитрій Ростовський (в миру Данило Туптало), Іоасаф Бєлгородський (в миру Яків Горленко). Данило Туптало, пізніше митрополит Димитрій Ростовський в цьому монастирі 23 травня 1675 року, в день Зішестя Святого Духа був висвячений у пресвітери. Тут він писав свої Четьї-Мінеї. Тут побував Т. Г. Шевченко і малював свої знамениті акварелі.

На території монастиря на той час діяли п’ять храмів: Свято-Троїцький собор, Воскресенська, Петро-Павлівська, Миколаївська, Варваринська.

Троїцький собор стоїть на тілах трьох немовлят, яких під час одного з нападів на Україну вороги вбили і покинули біля Густинської обителі. Благочестиві християни поховали їх в монастирі, під вівтарем.

У 1793 році монастир був закритий. Його відкрили лише 15 травня 1844 року в День Святої Трійці. За радянські часи обитель знову припинила своє існування.

За радянську владу в стінах монастиря знаходились дитяча колонія, інтернат для людей похилого віку, інтернат для психічно хворих. У 1943 році монастир оновив свою діяльність. У 1959 році обитель закрили знову. ЇЇ відродження розпочалося лише у лютому 1994 року за благословенням митрополита Чернігівського і Ніжинського Антонія (+2003). На руїни монастиря прийшла настоятельницею матушка Віра (в миру Віра Григорівна Таран) з послушницею Олександрою. Першими насельницями були матушка Ангеліна та Наталія. З чого розпочинати? Звичайно, з духовного життя, постійної молитви, з ремонту келій, упорядкування Успенської церкви.

Суворий Статут обителі. На молитву піднімаються о п’ятій годині, тридцять хвилин. Моляться за всіх. У монастиря 53 гектари землі, є тваринницька ферма, яка розпочиналася з корови Лиски, птахоферма, своя сільгосптехніка, міні-пекарня.

Ігуменя Віра за фахом економіст, тому не просто мріє, а планує виконання задуманого. Зараз в монастирі 40 насельниць. Кожна несе свій послух. Музично обдарованих ігуменя Віра відправляє у Чернігівське духовне училище. Першими його випускниками були сестри Олександра, Вікторія, Ксенія. Тому у монастирських хористів є свої професійні регенти. Для музичних занять придбали фортепіано, за яким можна побачити ігуменю.

Послух в обителі несуть весь світловий день. Часто на полі чи на сінокосі, за ремонтними роботами, упорядкуванням монастиря можна побачити разом із сестрами ігуменю Віру.

У келіях обителі чисто і затишно. Так само і на території. Раніше можна було побачити храми в лісах, а на місці заростей з’являлися городи, квітники. З відкриттям монастиря навіть вужі зникли.

Багато уваги приділяється духовному вихованню. Бесіди на духовні теми провадяться за обідом, під час відпочинку. Насельниці обителі терпляче переносять нерідко нелегку працю.

Закінчивши роботу, самі просять благословення на іншу, свідомо служать Богу. Ігуменя Віра – вихованка Глинських старців. Чернецтво, тісний шлях та суворий Статут обителі: люби працю і самообмеження. Головне – упокорення і послух.

Духовний подвиг вершиться тихо. Важко повірити, що лише за останні п’ять років з руїн піднялися, діють: Свято-Троїцький собор, Воскресенська. Миколаївська церкви. Вже повним ходом Йдуть будівельні роботи у Петропавлівському, Варвинському храмах. Тут все робиться охоче, творчо, з радістю. Мирно, тихо, в праці, постійній молитві живуть насельниці Густинського монастиря. Славний ювілей 400-ліття обителі співпав з 2000-літтям Різдва Христового.


Перейти до панелі інструментів