Пустинно-Рихлівський Миколаївський жіночий монастир

Історія виникнення монастиря

У десятому номері «Черниговских Епархиальных Известий» (1901 р.) сказано: «Рыхловский монастырь владел землею, которая в 1589 году пожалована при Государе Феодоре Ивановиче… За ту землю имел ссору боярин Алексей Яковлевич Волженский и Оболенский с первым священником Захарием, который доискался в поместном приказе вписоцких книгах, что та земля жалованная древних царей приходской церкви Николая чудотворца».

У 1620 році неподалік від Свято-Миколаївської церкви на високому клені з’явилася чудотворна ікона Святителя Миколая. На тому місці влаштувався монастир. У ті часи велися козацькі війни. За Деулінським миром (1618 р.) від Московської держави Чернігівський край перейшов під владу Польщі. Гнобленому православному народу потрібна була розрада. За Милосердя Божого для утвердження Православ’я на клені явилась ікона Святителя Миколая, яка була знайдена селянином-бджолярем із села Оболонь. Він тричі приносив її додому, замикав на замок у скрині, але ікона знову опинялася на клені. Тоді селянин розповів про свою знахідку, і мешканці навколишніх сіл йшли до Образу на поклоніння. Багато хто по своїй вірі отримував зцілення.

Історія виникнення назви «Рихли»

Для новоявленої ікони побудували дерев’яну каплицю, а пізніше церкву, в якій двічі на рік (6 грудня і 9 травня за ст.ст.) звершувалася Літургія. Якось 9 травня священик Василій із села Оболонь не захотів їхати на службу. Йому приснився Святитель Миколай, який дорікав йому за нерадіння. Священик прокинувся розслабленим і став кричати: «Рихло, Рихло! (з польської означає – «Скоро, скоро!») Ведіть мене в храм Святителя Миколая до чудотворної ікони, щоб зцілитися!»

Але замість нього Святитель Микола чудесним чином на службу прислав священика Феодора з Новгород-Сіверського, якого доставив в чудовому екіпажі красивий юнак, який згодом невидимо зник. Всі стали кричати: «Рихло, Рихло!» Звідси одержали назву ікона та церква.

Подальший розвиток святого місця. Великі меценати рихловского монастиря.

При приєднанні Малоросії до Росії при гетьмані Богдані Хмельницькому Пустелька на Старому Городищі стала називатися Рихловським монастирем. Першим його настоятелем був ієромонах Євстафій. Разом з ним підв’язувався монах Прохор,послушники Ілля, Єлисей. Почесним ктитором монастиря був Богдан Хмельницький. Коли в 1664 році поляки-католики були розбиті під Глуховом, в Рихлів потяглися паломники.

З благословення архієпископа Чернігівського Лазаря Барановича на кошти чернігівського полковника Даміана Многогрішного, згодом гетьмана Малоросійського (1669 – 1672 рр..) та його брата Василя Пустинька монастир влаштовується дерев’яними будинками. Брати передали монастирю поля, озера, п’ять млинів, сінокоси Савінський (Жорновский), перевіз на Десні, село Будище та ін. Благодійниками були Іван Самойлович, Іван Скоропадський, Данило Апостол. Іван Самойлович на свої кошти збудував храм на честь святого Іоанна Предтечі, дзвіницю над брамою монастиря. Пожертви надходили і від інших осіб.

Під час пожежі в 1745 році згоріли храми, келій. Вціліла тільки надбрамна церква в ім’я Іоанна Предтечі, куди перенесли чудотворну ікону. Здавалося, не відродитися вже обителі. Але у неї був сильний покровитель – Святитель Миколай Чудотворець. Велику допомогу в її відродженні надали скарбник Троїце-Сергієвої Лаври Мисаїл, Імператриця Єлисавета Петрівна.

У 1749 році була побудована і освячена церква в ім’я Феодора Стратилата, в тому ж році почали будувати трьохпрестольний собор в ім’я Святителя Миколая на кошти ктитора Качанівського. У 1753 році на його ж кошти був закладений храм на місці явлення Свято-Миколаївської Рихловської ікони.

Трьохпрестольний собор був збудований за планом Растреллі і освячений в 1760-му році. До нього була прокладена цегляна бруківка. Над срібнозолоченимі Царськими вратами, подарованими Імператрицею Єлисаветою, незвичайної краси ікона з дорогоцінних каменів Святителя Миколи спускалася на двох стрічках, прикритий оксамитовою стрічкою з вишитою на ній останнім кондаком акафіста Святителя Миколая. Другою святинею собору був ковчег з частками 30 святих. В 1786 році обитель хотіли скасувати, але завдяки втручанню графа Румянцева-Задунайського вона продовжувала існувати і процвітати.

Чудо, звершене іконою Святителя Миколая

Від чудотворної ікони було чимало чудес. Після того, як у 1848 році Хресною ходою ікону Святителя Миколи обнесли навколо м. Коропа, епідемія холери припинилася. Хворі швидко пішли на поправку. Її копія була поміщена в Коропському Свято-Михайлівському храмі. Всього в монастирі було шість чудових храмів: Свято-Миколаївський собор з трьома престолам, теплий трьохпрестольний храм Різдва Христового, надбрамна храм святого Іоанна Предтечі з дзвіницею, храм в ім’я великомученика Феодора Стратилата, храм на честь святого Архістратига Михаїла та другий храм в ім’я Миколая, на місці явлення Образа (престол стояв над пнем клена, на якому була знайдена ікона Святителя Миколая).

У монастирі була найбагатша бібліотека і різниця. Статут монастиря був строгий. Богослужіння звершувалися зі страхом Божим і благоговінням за уставом святих Отців.

Монастирські печери.

Рихлівський монастир славиться і давніми печерами, до якої від мирської суєти усамітнювався ченці. В даний час від обителі залишилися лише руїни, які нагадують про варварства безбожників. 16 грудня 1922 року монастир закрили. На його території розташували дитячий будинок. У середині тридцятих років рихлівський ліс нещадно вирубали. Тільки в першому кварталі 1934 року вивезли 12 тисяч кубометрів деревини. Храми зруйнували, будівлі розбиралися на цеглу та будівництво будинків у Понорниці. 72 роки мовчала Рихловська обитель. 3 травня 2004 року єпископ Чернігівський і Ніжинський Амвросій (Полікопа) прийняв рішення про заснування релігійної громади на території колишнього монастиря у цьому благодатному місці. Його настоятелем був призначений ієромонах Серафим (в миру Ілля Євгенович Варванін). 21 травня під відкритим небом була відправлена перша Божественна Літургія. У липні 2006 року Рихловська релігійна громада була зареєстрована Свято-Миколаївським Пустельно-Рихлівським чоловічим монастирем.

Монастир відроджується, піднімається з руїн. Колишню його славу і могутність можуть повернути тільки духовно сильні, великі подвижники й молитовники істинного Православ’я.

З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія з 2019 р. Пустельно-Рихлівський Свято-Миколаївський монастир стає жіночім, а настоятелькою обителі призначено монахиню Олімпіаду (Михайлович).