Крупицький (Батуринський) Миколаївський жіночий монастир

Історія монастиря

Древній Крупицький монастир святителя Миколая, розташований в 120-ти км. від Чернігова, і в 7-ми від містечка Батурина, заснований ще до татаро-монгольської навали явленням у лісі ікони святителя Миколая. Відомо, що на місці явлення ікони була побудована церква на ім’я святителя, почали селитися люди, які бажали жити благочестиво, а потім було засновано монастир.

У XV ст. монастир було перенесено на нове місце, де зараз і знаходиться. Була перенесена туди і ікона святителя Миколая Чудотворця, але вона сама вночі тричі поверталася на попереднє місце монастиря в старовинну дерев’яну церкву, тому образ святителя назавжди залишили в ній. З часом цю церкву стали називати “церква в скиту”. З північно-східного боку скиту знаходився курган, на якому раніше з’являвся образ святителя Миколая. Під час нападу татар на цьому місці переховувались і терпіли голод люди. Їм була послана Небесна допомога – з хмар падали крупи (манна небесна), тому монастир називається Крупицьким. Про це чудо записав на напрестольному Євангелії святитель Димитрій Ростовський. В архівах 1767 року віднайшли донесення архімандрита Варсонофія, зі слів якого “в той час так багато круп з неба спало, що всі голодні могли себе вдовольнити і ті крупи зберігалися у срібній скриньці навіть до часів гетьмана Мазепи. Коли після зради м. Батурин був зруйнований, і монастир був розорений і ким ті крупи були взяті, невідомо”. Часи настоятельства (з 1682 р.) Димитрія Савовича Туптало, майбутнього митрополита Ростовського, монастирські записи підкреслюють як найщасливіші для монастиря. Святитель Димитрій любив це усамітнене місце, тут він облаштував келію з трьома кімнатами задля написання Житій Святих.

У цьому монастирі перебував і святитель Феодосій Чернігівський. Невдовзі після прийняття чернечого постригу в Києво-Печерський Лаврі з ім’ям Феодосій молодий чернець, прагнучи усамітнення, покинув Київ і поселився у віддаленому Крупицькому Батуринському монастирі Чернігівської єпархії, що славився строгим чернечим життям. Там він був висвячений у сан ієромонаха.

Новітня історія монастиря

Існування Крупицького Батуринського монастиря закінчилося в 1922 році, коли обитель була закрита більшовиками, а братія розігнана. Храм, братні корпуси, бібліотеку, багате й велике господарство розграбували й розорили, найчастіше діючи з небаченою жорстокістю – церковне начиння, іконостаси, духовні книги порубали, 200 корів і волів що втримувалися на фермі перестріляли, а трупи спалили. Величний Микільський собор, деякі будівлі, і навіть цегельну стіну розібрали по цеглинці до фундаменту, а існуючий із прадавніх часів на скиту монастирський колодязь засипали мотлохом і сміттям. В 20-х роках у теплій монастирській церкві на честь Преображення Господня відкрили клуб, але після здійсненого в ньому вбивства дівчинки його закрили, а опоганений храм стали використовувати як зерносховище. Через кілька років із церкви був знятий купол. Будинок не ремонтувався. Почав протікати дах. Дерев’яні й залізні конструкції прогнили, проіржавіли і зрештою покрівля зруйнувалася й провалилася усередину. Відновлювати її не стали. Храм же був занедбаний і став руйнуватися. В 30-ті роки “дійшла черга” і до дерев’яної церкви в ім’я святителя Миколая Чудотворця на скиту – вона була розібрана. Церква ця була побудована на місці знаходження чудотворного образу, там, де була закладена в перші часи прадавня обитель.

Під час Великої Вітчизняної війни дзвіницю монастиря двічі намагалися підірвати, але ні німцям, ні своїм зробити це не вдалося – дзвіниця витримала вибухи й залишилася непошкодженою. Після війни на території монастиря розмістився колгосп. В уцілілому братньому корпусі стала працювати школа. Пізніше колгосп, якому ніякими зусиллями не вдалося зробити господарство працездатним і ефективним, закрили. У травні 1999 року із братнього корпуса була виведена школа через аварійний стан стін будинку. Більше ніякої користі для колгоспу й влади залишки монастиря не представляли. І те, що від нього залишилося, повернули Чернігівської єпархії Української Православної Церкви.

У цьому ж році за благословенням Блаженнішого митрополита Київського й Всієї України Володимира і митрополита Чернігівського й Ніжинського Антонія (+2003) черниці Дорофея і Афанасія зі Свято-Успенського Єлецького монастиря були направлені на відновлення занедбаної Крупицької обителі. Вони приїхали в Крупицький монастир у жовтні за два тижні до того як випав сніг. Їхнім очам постала сумна картина запустіння. Руїни монастирських будівель і гори сміття, які поросли густими заростями кропиви й бур’янів. Навколо ліс і кілька віддалених хутірців. Серед цієї розрухи в будинку колишньої школи новим насельницям вдалося знайти дві цілі й відносно сухі кімнати із грубкою, в яких вони і поселилися. Спати перший час доводилося на підлозі. Місцеві жителі спочатку віднеслися до черниць насторожено й недовірливо. Але, побачивши, що вони кидати почату справу не збираються, а більше того, готуються зимувати, стали щоранку приносити їм хліб, молоко й інші продукти.

Матушки разом з однією жіночкою і двома її дочками за два тижні голими руками розібрали величезну купу сміття, яким була завалена напівзруйнована Преображенська церква. Під сміттям вони знайшли вугілля, вугільні брикети, дрова, яких вистачило на цілих два роки.

Знайшли також і деякі сільськогосподарські знаряддя, які пізніше були дбайливо відремонтовані і якими користуються дотепер . 30 травня 2000 року відновленій обителі був повернутий статус монастиря й вона стала називатися Батуринський Крупицький Свято-Миколаївський жіночий монастир. У монастирі на даний час є домова церква.

З перших днів звершується Божественна Літургія. Щодня крім правила читаються акафісти святим заступникам: св. Димитрію Ростовському, св. Феодосію Чернігівському, Преображенню Господню, по четвергах – святителю Миколаю Чудотворцю, по вівторках – вмч. Варварі (по заведеному ще св. Димитрієм Ростовським порядку). По суботах панахида. У монастирі читається Псалтир. До весни 2003 р. із трьох храмів, що були в обителі до руйнування, частково відновлено один – Преображенський. Обладнані трапезна і келії, побудована нова кухня, підключено електрику, підведена вода, працює телефон. Життя чернече – молитва і праця. Багато змінилося в цих благословенних місцях за останні роки, але ще більше має бути зроблено. Для того, щоб повернути все, що було загублено і знищено, а найголовніше – відновити з небуття головний храм монастиря – Микільський собор, буде потрібно прикласти чимало зусиль, необхідні будівельні матеріали, кошти.

Звертаємося до вас із проханням взяти участь у зібранні коштів на відновлення обителі. Будь-яка ваша посильна допомога прискорить відновлювальні роботи. Як було прийнято віддавна, будувати нове або відновлювати згоріле й зруйноване бралися усім миром. От і нині – вже приходять і приїжджають сюди люди, які почули про чудотворний образ, і зцілення які їм діються. І працею своєю вносять лєпту в Богоугодну справу. У Святому Письмі говориться, що добродійник позичає Господу, Господь же сторицею воздає за добрі справи. Милостиня від смерті рятує і може очищати всякий гріх.

Той хто творить милостиню й справи правди буде благоденствувати. Просимо і Вас надати посильну допомогу. По благословенню митрополита Чернігівського й Ніжинського Антонія (+2003) видані “іменні цеглинки” (паперові листочки з іменами). За ту людину, яка купить таку “цеглинку” в обителі будуть постійно молитися як за “строителя і благоукрасителя” монастиря. Така молитва переживе і століття. А куплені “цеглинки”, покладені в металеві капсули, будуть замуровуватися в фундамент і стіни храму святителя Миколая. Із щирим почуттям подяки й побажанням допомоги Божої і заступництва святителя Миколая Чудотворця у всіх ваших благих починаннях. Спасайтеся о Господі і живіть в любові й духовній радості. Просимо ваших святих молитов.

Настоятельниця монастиря ігуменя Дорофея із сестрами.