Ніжинський Благовіщенський чоловічий монастир «Назарет Пресвятої Богородиці»

Історія міста Ніжина є багатою на імена видатних діячів Української Православної Церкви. Серед них – і брати Яворські: митрополит Стефан та протоієрей Павло. Перший був намісником Патріаршого престолу Росії, а другий – настоятелем Ніжинського Свято-Миколаївського собору. Разом вони збудували у Ніжині чудовий чоловічий Благовіщенський монастир…
…Народився владика Стефан (Яворський) в Західній Україні, звідки його батьки, тікаючи від переслідувань з боку католиків, переселилися на дніпровське Лівобережжя. У 26 років Семен – так звали майбутнього патріаршого намісника – закінчив Києво-Могилянську Академію. Згодом він прийняв постриг з ім`ям Стефан у Києво-Печерській Лаврі й став викладачем рідної Могиляки та настоятелем Київського Пустинно-Микільського монастиря. Не забарилася і слава про отця Стефана як про відомого проповідника. У 1700 році він входив до складу посольської делегації від Київського митрополита до царя Петра І. Проповіді отця Стефана справили на монарха глибоке враження. Волею самодержця, Яворського зводять у сан митрополита Рязанського. А коли спочив патріарх Адріан, владику Стефана призначили намісником Патріаршого престолу. Відчуваючи опозиційність духовенства щодо реформ у державі, Петро І так і не дозволить обрати нового патріарха. Тому митрополит Стефан обійматиме свою посаду понад 20-ть років, а в останній рік свого життя стане першим президентом утвореного Петром І Синоду.

Керуючи церковними справами, владика Стефан відчував бажання побудувати храм Божий та присвятити його Благовіщеню Діви Марії. Місцем для цього храму митрополит обрав Ніжин, де на той час настоятелем Свято-Миколаївського собору був брат владики Стефана протоієрей Павло Яворський. Закладини храму відбулися 1702 року. Через 14-ть років Благовіщенський собор став видатною в Україні бароковою будівлею та другим, після Свято-Миколаївського собору, великим храмом у Ніжині. Обидві споруди стояли поруч, у самому серці міста. Зараз, нажаль, ця велична споруда у жалюгідному стані, але ж згадаймо часи її розквіту та слави!

1716-го року відбулося урочисте освячення Благовіщенського собору, якому дали ще назву Богородичного Назарету. Новий храм владика Стефан назвав також пам`ятником на честь перемоги Петра Першого у Полтавській битві, що відбулася якраз під час будівництва собору. Його будівля зазнала впливу руської архітектури та мала низку специфічних рис. В основі плану собору лежить хрест із рівними за довжиною раменами. І на жодному з них немає традиційної півкруглої вівтарної апсиди. Між раменами хреста влаштовано чотири закруглені кутові прибудови. Вони не відділені стінами від внутрішнього простору собору, що також не є типовим для подібних споруд барокової доби. Бані храму поставлено не на раменах хреста, а по кутах, у чому присутній відгомін давньоруських традицій. Під склепінням південно-східної бані влаштовано спеціальний майданчик, де певний час зберігали бібліотеку монастиря. Тому вікна цієї бані закладені.

Згодом владика почав опікуватися облаштуванням при храмі чоловічого монастиря. Він надсилав все нові та нові кошти й подарунки. Головним з них митрополит вважав свою особисту бібліотеку. Архіпастир заповідав, щоб над книгами працювали вчені ченці, які б навчали усіх Слова Божого та, за висловом владики, «не себе самих проповідували, а Христа Розіп`ятого».

Але не всім його задумам судилося бути втіленими у життя. За дев’ять років після смерті владики Стефана його бібліотеку перевезли до Харківського колегіуму. Настоятелям Благовіщенського монастиря довелося не стільки звеличувати благоустрій обителі, скільки підтримувати вже те, що було зроблено.

У другій половині 18-го століття монастир тричі постраждав від пожеж. Третя виявилася найбільш руйнівною. Обитель навіть хотіли закрити. Але мешканці Ніжина пообіцяли зібрати частину коштів, потрібних для оновлення обителі. Проте, відродження монастиря йшло дуже повільно.

З 1803 по 1823 рік настоятелем монастиря був архімандрит Віктор (Черняєв). І якщо владика Стефан (Яворський) побудував обитель, то отець Віктор дав їй нове народження. 20 років невтомної праці – і монастир побачив свій розквіт. Дбайливий настоятель відремонтував старі будівлі, поновив настінний живопис собору, побудував трапезну Петропавлівську церкву. Крім того, отець Віктор вивів життя братії на високий духовний рівень, і сам був взірцем християнських чеснот. Наслідками плідної праці архімандрита Віктора монастир користувався ще майже століття, аж до самої революції.

Закривши обитель, радянська влада використовувала її під склади. Чудовий іконостас собору було знищено, поховання у храмі – пограбовано… У західній стіні собору пробили ворота, через які могли б проїжджати трактори. А навколо храму утворився смітник. Лише 1999 року повернулося у ці стіни чернече життя…

До революції у монастирі було чимало святинь: чудотворна Корсунська ікона Божої Матері, яку, за переказами, написав сам митрополит Київський Рафаїл (Заборовський), чудотворна ікона святого великомученика Георгія Змієборця, від якої траплялися зцілення… Але сьогодні Господь дарує обителі нові святині, які, однак, походять теж із старих часів. Це старовинні списки з ікон Божої Матері «Милуючої», «Августовської», а також «Скоропослушниці».

До монастиря йдуть прочани. Несуть свої молитви. Отримують допомогу Божу. І самі віддають обителі те, що можуть. Але ще багато коштів потрібно для того, щоб монастир постав із руїн. З одного боку, дивно, що досі, як кажуть, «всім світом» не згуртувалися ми для відродження монастиря, із яким пов`язано ім`я такої постаті, як митрополит Стефан (Яворський). Адже це – єдиний храм, збудований владикою. І він вибрав для нього не місце свого останнього і тривалого служіння, а землю батьківщини. Той подарунок, який залишив владика Стефан Україні, міг би бути сьогодні зіркою. Проте, з іншого боку, стан, у якому перебуває більша частина обителі, не є дивним. Не всі ми поки готові збагнути, яким скарбом для нас є цей монастир. За словами колишнього намісника (нині намісником являється єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней), коли братія вивезла понад 40 машин сміття з монастирської території, дехто продовжував везти сюди нове… Але братія не втрачає надії. Господь дає їм сили на служіння Церкві й людям. Поступово обитель стає на ноги…

Владислав Дятлов