Іржавська ікона Пресвятої Богородиці

Святкування: 24 травня (6 червня)

Назву «Іржавська» («Іржавецька», «Ржавецька», «Ржавська») ікона одержала від села Іржавець (або Ржавиця в допетровські часи) Ічнянського району Чернігівської області (раніше – Прилуцького повіту Полтавської губернії). Воно розташоване на відстані 18км. від ст. Ічня і в 80 км. на схід від Кобижчі. У Чернігівській області, поруч із селом Казари є ще одне село з такою ж назвою, але до назви чудотворної ікони воно відношення не має, хоча в нашій історії і згадується.

Історію цієї ікони ми викладаємо в основному за матеріалами досліджень мистецтвознавця Валентини Володимирівни Кузик, які були надруковані у журналі «Вітчизна» за 1999 р. №1-2 і газеті «Слово просвіти» за 9 листопада 2006 р.

Святість образа Богоматері завжди була найбільш шанованою в усьому християнському світі. Особливо ж відомою святими іконами була українська земля. До того ж, Покрова здавна вважалася захисницею Запорізького козацтва і всієї Гетьманщини. До таких уславлених чудотворних образів належала й ікона, яку згодом назвали Іржавською.

За хроніками, ікона написана в 1572 р. на території південної України, тобто, десь через 10 років після трагічної загибелі Байди – Дмитра Вишневецького – легендарного засновника Запорізької Січі. Ікона мала сумний пророчий дар: вона передчувала поразку та біду, і в знак цього її світлий лик зрошували сльози.

Образ Пречистої перебував на Січі у викопаній церкві св. Покрова. Перед походами козаки зверталися до неї з молитвою і вірили в її віщування. За переказами плакала Матір Божа і перед Полтавською битвою.

У лютому 1709 р. кошовий отаман Гордієнко Кость за домовленістю з лівобережним гетьманом Іваном Мазепою привів 8-ми тисячне військо під Полтаву і уклав угоду про військовий союз із шведським королем Карлом XII. Ікона була при козацькому війську.

У битві, що відбулася 27 червня 1709 р., війська російського імператора Петра I нанесли поразку шведам, і загони Івана Мазепи відступили в молдавське місто Бендери. Місто тоді перебувало у володіннях Туреччини. Запорізька Січ незабаром була знищена і в 1711 році в пониззі Дніпра, підвладному у той час кримському ханові, козаки побудували Олешківську Січ. У ній вони зазнавали жорстоких утисків з боку кримського хана. Їм заборонили, зокрема, побудувати церкву, і ікона Богоматері була встановлена в наметі. Молилися таємно. Чудотворна ікона плакала від жалю за долю України. Таке чудо згадується в поемах Тараса Григоровича Шевченко «Іржавець» і «Великий льох».

Історія появи поеми «Іржавець» така. Навесні 1843 р. у селі зупинявся Т.Г. Шевченко. Тут він побачив легендарну чудотворну ікону. На підставі народних переказів та історічних даних поет в 1847 р. на засланні написав цю поему.

В ній він спочатку жалкує з приводу того, що шведи програли битву, ще й з приводу незгоди між деякими полковниками й прибічниками гетьмана Івана Мазепи. Козаки вимушені були бігти в Крим. Поет каже, якби це не відбулось, то

…Не плакала б Матір Божа
В Криму за Украйну.
Як мандрували день і ніч,
Як покидали запорожці
Великій Луг і матір Січ,
Взяли с собою Матір Божу,
А більш нічого не взяли,
І в Крим до хана понесли
На нове горе-Запоріжжя.
Заступила чорна хмара
Та білую хмару
Опанував запорожцем
Поганий татарин.
Хоч позволив хан на пісках
Новим кошем стати,
Та заказав запорожцям
Церкву будувати.
У наметі поставили
Образ Пресвятої
І крадькома молилися…
Далі Шевченко тужить:
Мій край прекрасний, розкошний, багатий!
Хто тебе не мучив?..
…сердешну мою Україну.
Що вона зробила? За що вона гине?
За що її діти в кайданах мовчать?

Потім поет розповідає про знущання з українського народу за Петра I. А запорожці чули про це в далекому Криму та мовчали,

…Бо й їм добре на чужині
Мурзи завдавали.
Мордувались сіромахи
Плакали, і з ними
Заплакала Матер Божа
Сльозами святими
Заплакала милосердна,
Неначе за сином.
І Бог зглянувсь на ті сльози,
Пречистії сльози!
Побив Петра, побив ката
На наглій дорозі.
Вернулися запорожці,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовий
Образ Пресвятої.
Поставили в Іржавиці
В мурованім храмі.
Отам вона й досі плаче
Та за козаками.

Із Олешківської Січі п’ятеро козаків родом з містечка Іржавець (Іван Доценко, Данило Поливьяний, Ярема Голик, Іван Чистий і Федір Фастовець) у 1716 р. таємно привезли її в містечко Іржавець. Воно розташоване недалеко від Батурина, бувшого до того резиденцією гетьмана Івана Мазепи. Свій дар козаки віддали священикові Якову Кушкевичу. Без сумніву, все це відбулося за згодою Київської метрополії.

Іржавець був обраний тому, що знаходився у місцевості, де державцями були Стороженки – нащадки Прилуцького полковника Івана Стороженка і дочки Богдана Хмельницького – Марії (бл. 1630 – бл. 1719 р.). Вочевидь, у цій операції брали участь і її онуки – сотник Ічнянський Григорій та сотник Іваницький Іван Стороженко. Не могли ж козаки везти святиню навмання, у місцевість, де їй не була гарантована належна охорона.

Одержавши ікону, священик побачив, що вона стара, зображення в багатьох місцях не зовсім ясне. Її відвезли в Густинський монастир на реставрацію. Роботу виконував іконописець ієродиякон Венедикт. Коли вона була завершена, в останню ніч перед відправленням відбулося чудо: сяйво заповнило всю келію, від ікони лилися ніби сонячні промені, а сам лик став ще прекраснішим. Наступного дня іконописець відвіз ікону в Іржавець і там 24 травня (6 червня за новим стилем) 1716 р. її поставили в дерев’яну, стару церкву, криту соломою. Цього ж дня відбулося інше чудо: з очей Богородиці почали литися сльози. Це тривало три дні.

Звістка миттю облетіла околиці і віруючі зібралися біля святині. На четвертий день сльози стихли. Тільки із правого ока лився тоненький струмок. Слід від нього залишився на лику Пресвятої.

Спеціально призначена комісія визнала чудотворну силу ікони. Було ухвалене рішення побудувати новий храм. Свято – Троицький храм заклали в 1716 р., а закінчили в 1723 р. Кам’яна церква була зведена стараннями згаданих Григорія й Івана Стороженків. 9 травня (22 травня по новому стилю) урочисто внесли ікону в храм і поставили з лівого боку іконостаса. Починаючи з 18 – го сторіччя, п’ять поколінь предків видатного українського композитора Л.М. Ревуцького служили священиками в цьому храмі.

Ікона мала розміри 1м. 25см. на 71см. Образ Богородиці був вишукано гарним: м’яке жіноче – українське обличчя, зосереджений і зажурений погляд малого дитяти (вже не немовляти) з Євангелієм у руці, навколо – коштовний бароковий оклад зі срібла з позолотою (згадаємо сонячні промені, які освітили лик у келії Густинського монастиря), разки перлів та дорогоцінне каміння. Вочевидь, цей оклад було зроблено у 19 – тім сторіччі, тому що із самого початку образ був без прикрас. Потім на пожертви вдячних за зцілення парафіян була виготовлена срібна з позолотою риза.

В 1800 р. року грабіжники – фальшивомонетники обікрали храм, забрали всі коштовні речі і, насамперед, оклади книг та ікон. З Богородиці зірвали ризу і скоїли акт святотатства: на шиї залишилася ножова рана (її можна роздивитися на чорно-білому фото). Злочинців невдовзі спіймали та судили. Була зроблена нова, напрочуд гарна, риза з більшою ювілейною майстерністю. На неї пішло півпуда срібла.

Більше двох сторіч 24 травня (6 червня) було храмове свято в Іржавці на згадку про день чудоявлення ікони в 1716р. Цей день знаменувався паломництвом парафіян не тільки із ближніх околиць, але й з усією України. Багатьох вона зцілила, особливо допомагала душевнохворим, паралізованим і безплідним. Зі спогадів М. Ревуцького: «Вже за тиждень до того дня можна було бачити юрби прочан, які йшли з усіх боків, а в саме свято їх буває так багато, що порівняно невеликий храм Ржавський не вміщає в себе й десяту частину їх». Був серед них і геній нашого народу – Тарас Григорович Шевченко.

Навесні 1843р. у селі зупинявся Т. Г. Шевченко. Тут він побачив легендарну чудотворну ікону. На підставі народних переказів та історичних даних поет в 1847р. на засланні написав поему «Іржавець». Про чудотворну ікону Богородиці Тарас Григорович згадує також у поемі «Великий льох». У першій розповідається про події, що відбулися після Полтавської битви, та долю ікони у зв’язку з ними, у другій – про те, як плакала вона під час загибелі Павла Полуботька. Нагадаємо, що в 1724 р. гетьман був убитий у Петропавлівський фортеці.

По Україні розійшлося багато невеликих копій для домашнього вжитку. В 1920р. філолог з Київського університету С. И. Маслов зробив єдину наявну у нас фотографію ікони. Вона зберігається в Інституті літератури в Києві (фонд 1, справа 801). Фотографія невелика 9х12см. та дуже пожовкла. Покращена цифрова копія з цієї дуже нечіткої фотографії використовувалась під час відтворення нашої ікони.

Подальша доля шанованої протягом сторіч ікони була трагічна. Те, що не змогла знищити петровська влада, знищила сталінська. В 1932р. комсомольці, члени сільського осередку «Безбожник», почали масово палити ікони. Найбільш затята активістка на очах у скам’янілих односільчан кинула в полум’я образ Пречистої. Тоді ж був закритий Свято-Троїцький храм. Цегла після війни була використана на будівництво Іваницького райкому компартії. В 1999р. в Іржавці відродилася і почала діяти Свято-Троїцька церква. Поки вона розміщується в приміщенні колишньої їдальні.

У церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Кобижчі з післявоєнного часу знаходився один зі списків із чудотворної ікони.

За спогадами людей її принесли у перші повоєнні роки із села Іржавець, що біля Казар. Всю дорогу довжиною 20 км. її несли на руках. Кажуть, що ікона була врятована із згорілої церкви Успіння Богородиці. Це відбулося влітку, люди чекали прибуття святині і, кидаючи роботу на городах, бігли на Носовський шлях стрічати. Там був весь клір й церковний хор. Потім через центр Іржавську хресним ходом принесли й встановили в храмі. Ікона розміром 54х76 см. була прикрашена дорогим і мистецьки виконаним окладом. В кіот, зроблений Л. Міщенком і А. Пластівцем, її встановили орієнтовно у 1957 р.

Зупинимось трохи на історії інших Ржавських ікон, які містяться в храмі.

Нагадаємо, що з діючих до революції в Кобижчі чотирьох церков одна – Різдва Христова, яка була розташована на території школи №1, знесена в 20-30-х роках минулого сторіччя. Друга – Троїцька згоріла під час бомбардування в 1943р. Після війни 1941-45 р. правили Божу службу тільки у двох церквах: Успіння Пресвятої Богородиці і Покрова Пресвятої Богородиці. Службу в них відновили в період окупації України німцями в 1942р. Десь у 1950 – 51 році сумна доля спіткала Покровську – вона була перебудована на клуб.

При закритті церков церковне начиння й ікони, особливо більші за розміром, які збереглися, потрапляли, зрештою, в Успенську. В ній зберігався, наприклад, іконостас Троїцької церкви. Про таку практику свідчать також багато однакових ікон на стінах храму. Серед інших, крім тієї, що була в кіоті, збереглися ще три Іржавських (Ржавських) ікони церковного зразку й корогва. По їхній кількості можна зробити висновок, що в кожній із чотирьох згаданих церков була у свій час ікона Іржавської Пресвятої Богородиці.

Іржавська Богородиця глибоко шанувалася. За спогадами старих кобижчан, їхні батьки масово ходили за 80-90км. в Іржавець уклонитися Чудотворній іконі. Природньо, люди хотіли мати й у своїх приходах її образ. До речі, необхідно відзначити, що на всіх цих списках, також як і на домашніх образах, Богородиця зображена зі слізьми на очах. Цього не було на оригіналі і на перших списках, наприклад, на Ічнянському списку і на списку 1784 р., що перебуває в Київській Покровській церкві.

З достатнім ступенем імовірності можна припустити, що із чотирьох ікон найдорожча по оформленню і найбільш шанованою повинна була бути в Покровській церкві. Підстави наступні: Кобижча була козачим селом, а Іржавська була козачою покровителькою і на Запорізькій січі перебувала саме в церкві Покрова Пресвятої Богородиці.

Те, що вона прийшла не з давно розореної парафії підтверджується фактом, що ікона на початку 50-тых років прийшла в Успенську церкву зі своїм акафістом і, головне, своїм збереженим святом явлення. У такий спосіб вона могла надійти найвірогідніше з недавно закритої церкви.

Нам здається, що священик тільки тому зміг ініціювати свято чудо явлення ікони, яка два з половиною сторіччя після Полтавської битви замовчувалася, й одержати на нього благословення ієрархів, що в селі воно було не новим. Воно було вже узаконеним раніш. Інакше в той час було б неможливо. Це дає відповіді на питання, чому село радісно зустричало не якусь ікону, принесену з іншого села, а Іржавську Божу Матір.

Ікона і в церкві Успіння глибоко шанувалася віруючими. Це, до речі, підтверджує той факт, що перед нею висять аж три лампади. Але одної ночі в 1995 р. грабіжники зламали ґрати на другому вікні ліворуч від входу і її викрали. В кіоті був встановлений список із списку, що істотно відрізнявся від оригіналу написаного в 1572 р.

Улітку 2005р. за пропозицією отця Василя парафіяни Успенської церкви вирішила відновити чудотворний образ. Парафіяни зібрали необхідні гроші і у серпні звернулися у Свято-Успенську Печерську Лавру із проханням написати ікону.

Під час великого посту святий образ написав художник – самоук Михайло родом з Тернопільщини. Ікона виконана на рельєфній дошці із золотим сяйвом. По кутках нанесено візерунки червоною, блакитною та білою емаллю. Лик Божої Матері орошений сльозами.

Художник розповідав, що довго думав, чи писати сльози на очах Богородиці. На фотографії, з якої він писав, іх не було. Був видний тільки слід. І раптом рука мимоволі торкнулася пензлем лику й сльоза, як жива, стекла по щоці Богородиці. Мимоволі написані сльози на новій іконі дивовижним чином повторили сльози на всіх останніх списках Іржавської.

Ікона була освячена в Печерській Лаврі й 26 березня 2006р. установлена в церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Кобижчі. Навдовзі, на людські пожертви почалась реставрація іконостасу, розписів стін, богатьох ікон, і з допомогою Іржавської за один рік вдало закінчена. А 6 червня 2006р. при зібранні великої кількості людей було відсвятковане 290-річчя із дня, явлення козацької святині.

У 2006-2007 роках на святкування чудоявлення 6 червня почали приїзджати козаки з Києва, хор з Браниці, священики й віруючі з інших населених пунктів. Відправлялась урочиста літургія, читався акафіст. Ікона на ношах виносилась з церкви і відбувався хресний хід. Люди, схилившись, проходили під чудотворною Іржавською.

Свято закінчувалось, за старою традіцією, трапезою для всіх бажаючих.

Укладач – Домбровський Віктор Денисович