РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОГО КЛИМЕНТА, АРХІЄПИСКОПА НІЖИНСЬКОГО І ПРИЛУЦЬКОГО, ВСЕЧЕСНИМ ПАСТИРЯМ, ДИЯКОНСТВУ, ЧЕРНЕЦТВУ І ВСІМ ВІРНИМ ЧАДАМ НІЖИНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ.

…Настав час народити Їй; і народила Сина свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, тому, що не було Їм місця в гостинниці… (Лк. 2:6-7)

Возлюблені у Христі пастирі, диякони, монахи та монахині і всі вірні чада Ніжинської єпархії! 

   Щиро вітаю вас із величним і спасительним Днем Різдва по плоті Господа нашого Іісуса Христа! Нині святковим піснеспівом лунає ангельське славлення цієї події — «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в человєцех благоволєніє!» (Лк. 2:14). Не так важливо де, чи у древньому кафедральному соборі, чи у маленькій сільській капличці ми зустрічаємо це свято. Головне, щоб зустріти його в Православній, Єдиній, Святій, Соборній і Апостольській Церкві, даній нам від рівноапостольного князя Володимира. Слово «Церква» має значно більше значення, ніж просто храмова споруда. Православна Церква обіймає собою небо і землю. Як немає двох небес чи двох земель, так не буває і двох істинних церков. Святий Апостол Павло вчить нас, що Главою Церкви є Сам Христос (Єф. 1:23). Ми віримо у Єдиного Господа нашого Іісуса Христа. А відтак і справжня Церква Христова, Главою Якої Він є, лише одна. У Символі Віри ми співаємо про те, що Різдво Христове, тобто зішестя Бога з небес до землі, відбулося задля нас людей та нашого спасіння. Заради нашого спасіння Господь не лише народився, але і помер на Хресті, на третій день воскрес, на сороковий день вознісся на небеса щоб приготувати для людей обителі небесні, а в п’ятдесятий день послав на землю Святого Духа і тим заснував нашу Святу Православну Церкву. Тож пам’ятаймо, що Церкву люди не створювали. Церкву створив Бог. І якщо хтось наважується говорити, що творить нову церкву, що вона буцімто нічим не відрізнятиметься від тієї, яка була на українській землі понад тисячу років, то тим він зводить велику хулу на Бога, Який Єдиний є Творцем Церкви і лише Йому Єдиному належить вся слава, честь і поклоніння як на небі, так і на землі.

   У Христовому Різдві дивовижним чином поєднуються на перший погляд зовсімпротилежні речі — слава та смирення. У миру люди думають, що для досягнення слави слід прагнути бути першим і кращим. Однак, Євангеліє на прикладі Різдвяної історії доводить нам зовсім протилежне. Бог — Владика всього всесвіту, народжується у біднесенькому вертепі, тобто у стайні для тварин. Ця бідність і простота аж нічим не зашкодили Божественній величі. Віфлеємські пастирі та волхви зі Сходу впізнали у новонародженому Іісусі Бога, явленого у плоті (1Тим. 3:16). І вони там, у вертепі прославили Бога. А тим часом, у роскошах величного ієрусалимського палацу жив лютий цар Ірод, якого ті ж волхви посоромили, не відкривши таємниці Різдва. Як бачимо, багатство та влада не є запорукою справжньої слави. Окрім Ірода історія знає багато імен тих, хто володів цілими імперіями, ставив собі пам’ятники, примушував вклонятись собі, але народ бажав чим швидше стерти в пам’яті спогад про них. Натомість, смирення є справжньою окрасою людини. Бог смиряється у бідному вертепі, і Ангели Його прославляють гімном: «Слава у вишніх Богу…» (Лк. 2:14). Це ж доводить нам приклад Божої Матері, Яка у євангельській пісні прославляла Господа прекрасними словами: «…Бо споглянув на смирення Раби Своєї, адже від нині ублажать мене всі роди…» (Лк. 1:48). Цьому навчаємось ми і від житій святих угодників Божих. Пригадаймо хоча б такого улюбленого нашим народом Святителя Миколая. Про нього в церковній молитві сказано, що він «стяжал єси смирєнієм – високая, нищетою –богатая», тобто, завдяки своєму смиренню він став великим в очах Божих, а завдяки нехтуванням матеріальними багатствами він по справжньому розбагатів благами духовними.

   Свята Діва Марія з обручником Іосифом обійшли весь Віфлеєм, щоб знайти місце, де б належало народити Божественне Отроча. Як відомо, ніде в людських оселях для цього не знайшлось навіть і маленького закутка. І що ж від того, запитаємо ми? Чи можливо Бог образився на людей за це? Чи можливо Він перемінив від того Свій промисел про спасіння людства? Ні! Перечитайте Євангеліє і не знайдете в ньому жодного місця, де б Спаситель докорив комусь за це. А тепер погляньмо на самих себе, на те, як ми реагуємо на життєві обставини, на поведінку ближніх, на все, що з нами відбувається. Якби ми відчули в нашому житті смирення, то ніколи не знайшли б у ньому сварок, помсти, війн та розбрату. Навпаки, ми б бачили лише любов у сім’ях, повагу до батьків, шану до старших, прощення образ, мир у суспільстві. Преподобний Іоанн Лествичник нагадує нам слова Господа: «Навчіться не від Ангела, не від людини, не від книги, а від Мене, бо Я кроткий та смиренний серцем». Тож, якщо навіть весь світ буде переконувати нас, що зі смиренням багато не досягнеш, що поступатись — це втрачати, що вибачати — це принизливо, ми – православні християни, не будемо слухати хоч би і весь світ, якій, як каже Біблія, лежить у злі (1 Ін. 5:19). А будемо навчатись від Самого лише Господа, Який для всіх нас є Шлях і Істина, і Життя (Ін. 14:6).

   Народна мудрість каже: «Вчитись ніколи не пізно». Тим паче, ніколи не пізно навчатись смиренню. А Різдво Христове, як бачимо, є чудовим уроком для всіх нас. Якщо Сам Бог не образився на людей, які Його у Віфлеємі не прийняли, які Його у Гефсиманському саду зрадили, які Його на Голгофі розіп’яли, то ніхто з нас не має жодного права на почуття образи.

   За апостольським словом, Церква — це Тіло Христове (Єф. 1:23). Колись Христове Тіло безжалісно били римські легіонери за наказом Понтія Пилата. А сьогодні над Православною Церквою так само безжалісно знущаються далекі від Бога люди. Колись над Христом насміхались ті, хто вдягли Його у багряницю і поклали на Його главу терновий вінець. Сьогодні Церкву осміюють глумом з екранів телевізорів. Колись Тіло Христове ранили воловими батогами, цвяхами та копієм. Сьогодні Церкву ранять все нові й нові розколи. Колись Христа зрадили обрані апостоли. Сьогодні Церкву зраджують ті, кого Вона охрестила, миропомазала, посповідала, причастила, рукоположила, одним словом — ті, заради кого Господь і заснував Її ціною Своєї Крові (Діян. 20:28). Колись іудеям не сподобалось, як Христос себе називав, і лише за це вони винесли вердикт: «За законом нашим Він повинен померти… Розіпни, розіпни Його!» (Ін. 15:6-19). Сьогодні сильним світу цього не до вподоби назва нашої Української Православної Церкви, і тому вони створюються закони, щоб Її зовсім не було на українській землі. Нині в історії нашої Церкви Євангельська історія ожила з усією очевидністю своїх паралелей. Нам з Вами, дорогі брати і сестри, Бог судив продовжувати цю історію до кінця віків. І відповідь на все, що сьогодні коїться, не треба наново вигадувати. Цю відповідь вже понад два тисячоліття дає нам Господь. Споглядаючи з висоти Хреста на грішний світ, Він знову і знову промовляє лише одне: «Отче! Прости їм, бо не відають, що творять» (Лк. 23:34). Силу цих великих слів може збагнути лише той, хто зрозумів справжній зміст Різдва Христового, кому відкрилась велич смирення Богонемовляти. І якщо нам не вдається достукатись до людських сердець, так само, як колись Діві Марії до дверей абсолютно всіх віфлеємських осель, не будемо впадати в розпач. Доведемо, що ми — учні Христові, що ми робимо лише те, чому від Нього навчені у святому Євангелії. І тоді закон Божественного смирення посоромить всі закони людської гордості, та сподобить нас ні з чим незрівнянної небесної слави, про яку святий апостол Павло сказав, що «не бачило того око, і не чуло того вухо, і не приходило те на серце людині, що Бог приготував люблячим Його» (Кор. 2:9). Амінь!

Христос рождається — славимо Його!

З побажанням Божого благословення,

+Климент

Архієпископ Ніжинський і Прилуцький

Різдво Христове, 2018/2019 рр.

м. Ніжин